Мені гріх скаржитися на пройдений життєвий шлях, бо на ньому було чимало чудових людей та неймовірних подій. Втім, мабуть, найкращим, що зі мною сталося, були роки навчання в Ізмаїльському педагогічному інституті та неформальне спілкування у студентському Літературному театрі (ЛТ).
По перше, через роки я проніс найтепліші спогади про когорту викладачів, завдяки яким я не лише здобув спеціальність, а й сформувався як особистість. З вдячністю згадую сьогодні моїх чудових Вчителів, викладачів Броніславу Самойлівну Турі, Анатолія Костянтиновича Тичину, Лідію Іллічну Макарову, Юрія Павловича Андріанова, Беллу Аркадіївну Богуславську, Дмитра Михайловича Ульянцева. Однак найбільший вплив справила на мене чудова викладачка Лариса Володимирівна Лапіна, «наша лапушка», як ласкаво ми називали цю дивовижну жінку.
Лариса Володимирівна була ненабагато старша за нас, студентів. До Ізмаїльського педінституту вона потрапила в середині 1970-х після закінчення Саратовського університету, який славився своєю філологічною школою. Лапушка викладала нам російську літературу. Її лекції та практичні заняття були чимось особливим. Вони не напихували нас марною інформацією, а часто переростали в задушевні бесіди, в уроки розуміння прекрасного. Втім, офіційні заняття невдовзі переросли у неформальне спілкування.
Саме в цей період в інституті було засновано Літературний театр. Його творцем і душею якраз і була Лариса Лапіна. У цьому колективі згортувалася група справжніх однодумців. Щоправда, нас було небагато – спочатку десь півтора десятки студентів. Між тім ЛТ не був версією шкільного драмгуртка, що подорослішав. Головним змістом наших постановок були не загальновідомі п’єси, а власний продукт – драматургічне прочитання творів літератури. Чого тільки вартувала наша постановка за мотивами шекспірівських сонетів! Хто не знає, сонет (на відміну, скажімо, від балади) – це віршований твір, який не має сюжету, лише почуття автора. Уявляєте, чого варто було привернути увагу публіки в постановці, де нічого не відбувалося?!
А ще в нашому репертуарі були постановки, що ґрунтувалися на творчості Єсеніна, Брехта, Шолохова, Шварца та ін. До речі, усі сценарії писала саме Лапушка. Вона одночасно з цим була і режисером всіх постановок.
А ще великою популярністю у студентів користувалися наші капусники. У канву своїх постановок ми часто включали пародії на наших викладачів. Скажу, що це було нескладно, бо в нас викладали дуже колоритні постаті, кожна з яких, безперечно, була особистістю.
На той час наш новий ректор Анатолій Тичина, який справляв враження людини дуже суворого, академічного розуму та суворих принципів, напрочуд лояльно ставився до нашої творчості. Більше того, він усіляко підтримував студентський театр, зокрема матеріально, виділяючи з бюджету вишу кошти на декорації та костюми. І це цілком зрозуміло: театр нас гуртував і підганяв до старанного навчання, оскільки всі ми були досить «помітними» у студентському середовищі і погано вчитися було просто соромно. Ну а головне: ЛТ пробуджував у студентства інтерес до світової класики та до слова.
Нерідко після наших виступів ми збиралися у маленькій квартирці родини Лапіних. Просто дивно, як у ній містилося понад двадцять чоловік! При цьому Лариса Володимирівна жила з батьками, дорослими людьми, які із задоволенням приймали наші студентські компанії та сиділи з нами за одним столом на пр. Суворова, а згодом на вул. Бессарабській.
Лапушка добре співала. Під гітару (на інструменті вона грала сама) виконувала романси Вертинського, Окуджави, Дольського, Матвєєвої. Це було диво як добре! Ось у такій творчій атмосфері під впливом Лариси Володимирівни ми формувалися як особистості. Головними принципами цієї школи були прагнення бути не такими як усі, вміти бачити прекрасне, осягати почуття товариства.
Минули десятиліття. Доля розкидала нас світом. Де ви тепер, наші «прими» та «прем’єри» Світлана Остапчук, Толік Чернишов, Ліда Дружиніна, Петя Сметанін, Марина Рогальова? Понад чверть століття тому пішов у найкращі світи Вітя Беловол…
Практично з усіма учасниками ЛТ я втратив зв’язок. Однак світло студентського театру досі освітлює мій шлях.
На жаль, але в мене не збереглося жодної фотографії виступів ЛТ. Можливо, у когось знімки збереглися. Якщо поділітися, буду дуже вдячний.
Завершуючи цю розповідь, зауважу, що історія найкращих епізодів мого життя не завершена, одже, далі буде.
Ігор ОГНЄВ.
