Багато людей з тих, хто навчався на факультеті іноземних мов, мріяли побувати в Лондоні. Сьогодні наша розмова – з людиною, у якої ця мрія здійснилася. Іван Ванятинський, випускник факультету іноземних мов 2000 року, живе і працює в столиці Великобританії. Наше інтерв’ю – з ним і його дружиною Лючією, теж нашою випускницею.
– Перше традиційне запитання про спогади, пов’язані зі студентськими роками. Що пам’ятається – заняття, викладачі, однокурсники, заходи на факультеті, гуртожиток …?
– Ці 5 років для мене настільки цінні, що згадується абсолютно все і до дрібниць: всі 5 курсів, всі викладачі, всі однокурсники. Особливо згадуються друзі, з якими проводив багато часу в інституті і поза його стінами. Пам’ятаю нашу шоу групу “СВОЇ” і концерти, які ми готували і давали з приводу і без. З теплотою згадую всіх хлопців рідної підгрупи. Кожен залишився в пам’яті як рідна людина. Пригадується «п’ятачок», на якому палили на кожній перерві, а курили цигарки тоді майже всі.
Новий гуртожиток, в якому я жив на другому і четвертому курсах – це особливі спогади. Там я зустрів багато друзів, там навчався спілкуватися і співіснувати. Часи були важкі, тому вчилися взаємодопомоги, взаєморозумінню, взаємоповазі. Егоїзм був явищем рідкісним. Зі своєю дружиною я познайомився теж там.
У таких приїжджих студентів, як я, спогади особливо гострі, адже у віці 17-ти років ми потрапляли в абсолютно інше місто, інший світ, і кожен прожитий день в цьому новому світі назавжди залишав незгладимий слід в пам’яті і душі.
– Судячи за місцем проживання, англійська мова у нагоді в житті. Як ти потрапив до Лондона? Як живеться в країні, про яку ми тільки читали в підручниках?
У 2005 році виїхав з дружиною до Великобританії за еміграційною програмою. У 2006 році народилася донька Поліна. У наступному році вона закінчує середню школу All Saints RC College в Лондоні. Вчиться добре. Робить успіхи в релігієзнавстві. Хоче стати вчителем RE. У 2014 році народився син Петро. Зараз він у другому класі St Charles Primary School. Дружина моя працює вчителем (теж випускниця ІДПІ в 1997 році) у російськомовному дитячому садку “Вишенька”.
– Я читала в інтернеті дуже хороші відгуки про цей дитячий садочок. Які основні завдання дитячого садка? Які діти його відвідують?
– Дитячий садок вважається російсько-англійським. Він існує всього 4 роки, але заснований на базі французької школи La Petite Ecole Bilingue Oxford Gardens. Його власниця – Анна Сергіївна Хендерсон-Стюарт, донька російських емігрантів, які осіли у Франції після революції 1917 року в Росії. Діти в основному російськомовні з російських, українських сімей, а також зі змішаних сімей, у яких один з батьків російськомовний. Буває, що до садочку приводять дітей і англійці, що бажають долучити свою дитину до російської мови і культури. На відміну від інших дитячих садків, де основним завданням ставиться лише нагляд за дітьми, “Вишенька” – це наша класика жанру. Тут у дітей і повноцінна освіта, і ранки … Поки “Вишенька” працює неповний час, але вже в наступному році збирається переходити на повний день.
– Питання до Лючії. Чи складно працювати з дітьми-білінгвами? Була потрібна спеціальна перепідготовка, щоб працювати у цьому дитячому садку? Як йдуть справи з мовами у ваших дітей? Якою мовою вони вчаться?
– З дітьми-білінгвами дошкільного віку працювати не складно, навпаки – дуже легко і приємно. Їх російська мова ще не перемішана з англійськими словами, як це станеться пізніше, коли вони підуть в primary school, і тому цей вік є дуже продуктивним періодом для закріплення мови, на якому більшість з них говорить вдома з батьками. У спеціальній перепідготовці потреби не було. Диплом ІДПІ виявився достатнім для роботи вчителем у російській школі. Звичайно, його довелося підтвердити в інституті NARIC. Для роботи вчителем у британській школі необхідна перепідготовка. Вчителі з Євросоюзу не мають такої потреби. Тому з румунськими та болгарськими дипломами влаштуватися вчителем в британській загальноосвітній школі набагато легше.
Що стосується наших дітей, то у нас, як і у багатьох наших друзів тут, є чітке правило: в родині ми говоримо виключно російською. Англійською вони спілкуються у школі з друзями і вчителями. Вони відвідують звичайну британську школу, тому навчання, природно, проходить англійською мовою. Після повернення зі школи додому вони автоматично переходять на російську мову. Це єдиний спосіб зберегти знання російської мови у своїх дітей, коли постійно проживаєш в іншій країні. Такого правила дотримуються не всі неангломовні батьки, хоча, за нашими спостереженнями, ця тенденція залежить в основному від етнічного чинника. Наприклад, рідну мов зберігають і розвивають у своїх сім’ях росіяни, французи, німці, турки. І, навпаки, марокканці, ефіопи, африканці з самого народження дітей переходять з ними на англійську
– Читала також розповідь вашої дочки Поліни в збірнику «Одного разу мені приснилося». Що це був за проєкт? Хто видав книгу?
– Наскільки я пам’ятаю, це був конкурс, оголошений представництвом Росспівробітництва в Лондоні. Поліна написала твір на тему “Одного разу мені приснилося”. У цей період якраз згадували події блокади в Ленінграді під час ВВВ. Поліна написала твір про маленьку дівчинку, бабуся якої незадовго до Великодня стала відкладати по шматочку хліба від свого пайка, щоб в пасхальний ранок пригостити свою внучку чимось схожим до паски. Вийшло зворушливо. Поліна отримала нагороду за цю роботу.
– Розкажи про свою роботу.
Я, до речі, теж учителюю потихеньку. Викладаю Закон Божий в парафіяльній школі Сурозької єпархії при Успенському соборі в Лондоні. Ще я веду WhatsApp групу “Мирні Читання”, де зрідка зачитую цікаві статті та проповіді талановитих священиків, богословів, письменників.
– Яка головна подія у твоєму житті?
Найважливіша подія у моєму житті сталася в 2011 році, коли я вперше по– справжньому переступив поріг Церкви Христової і залишився в ній. Хоча, як казав Кураєв, «найважливіша подія в моєму житті сталася 2000 років по тому». У 2018 році за потребою закінчив Свято-Сергієвський православний богословський інститут в Парижі. Це властиво людям, які не виховувалися в християнських родинах.
– Сурозька єпархія … Антоній Сурожський … Мені дуже подобаються його проповіді. Хто з православних богословів справив великий вплив на тебе?
– З сучасних – це Олексій Ілліч Осипов, який через свої знамениті лекції з морального богослов’я допоміг мені зробити мої перші кроки в напрямку до Церкви. Потім був диякон Андрій Кураєв, який відразу приголомшив мене своєю ерудицією та цікавим особистим шляхом до віри від студента факультету наукового атеїзму до професора православного богослов’я і викладача МДУ. За допомогою його лекцій і книг вдалося в короткий термін значно поглибити свої знання в богослов’ї та православній догматиці. Обидва вони зіграли важливу роль на початковому етапі мого входження до Церкви; завжди і всім рекомендую читати молодого священика Георгія Максимова, який в своїх книгах зумів коротко і переконливо відповісти майже на всі гострі питання і претензії до Православної Церкви; cвященика Константіана Корепанова, який особисто для мене є Златоустом XXI століття.
Все це, природно, супроводжувалося читанням інших православних богословів, отців Церкви. Головним джерелом, звичайно, є читання Святого Євангелія, вивчення якого в обхід церковного Передання (святоотечеського тлумачення) було б ледь можливим.
– Чи підтримуєш зв’язок з рідною землею, зі своїм корінням?
Дуже люблю всією сім’єю щоліта приїжджати додому… майже кожного року. Завжди їджу в село Олександрівка Болградського району. Це мамина родина. Відвідую Олександрівський Свято-Різдво Богородичний монастир. Дуже люблю ці місця, цих людей, цю культуру. Поклик крові, як каже моя дружина. Хотілося б закінчити свій земний шлях саме тут.
– Чи буваєте в Ізмаїлі?
Я дуже люблю Ізмаїл та зрідка приїжджаю сюди, коли вдається під час літньої відпустки. Хотілося б частіше. У цьому місті я провів, без перебільшення, найщасливіші 5 років мого життя.
– Чи є друзі в Лондоні?
У Лондоні є друзі, небагато, але для щастя вистачає. Один з них – Артем Арсені – колишня рок зірка нашої alma mater. Живе в сусідньому містечку з сім’єю.
– Яку музику слухаєте з Артемом сьогодні?
– Я не меломан, але потихеньку збираю музичну колекцію з усього, що коли-небудь подобалося. Починаючи від пісень, які слухав ще студентом, і закінчуючи саундтреками з улюблених фільмів. Слухаю тільки в машині. Музиці віддаю перевагу прослуховуванню лекцій.
– Чим відрізняється система освіти і школи Англії від освіти в нашій країні?
– Якщо коротко, то прекрасно розробленою і професійно застосовуваною системою диференційованого підходу до всіх учнів.
– Що подобається і що не подобається в столиці Великобританії?
– Знаєте, я люблю Лондон за те, що, незважаючи на статус мегаполіса, зовсім немає відчуття, що живеш у величезному і галасливому місті. У будь-якій його частині завжди відчуваєш якийсь затишок і відносне умиротворіння. Якби це було не так, то, швидше за все, ми давно перебралися б до містечка поменше, так як я терпіти не можу суєти. Мені завжди було важко більш-менш тривалий час перебувати в Одесі чи Києві, Кельні або навіть Парижі. У цьому сенсі Лондон унікальне місто.
– Всіх зараз хвилює питання, пов’язане з короновірусом. Новини з Великобританії лякають. Хочеться почути погляд зсередини.
– Всі новини про короновірус в Великобританії сильно роздуті і місцевими, і зарубіжними ЗМІ. Важко сказати, яка при цьому переслідується мета, але у жителів Великобританії вже виробився імунітет до телевізійної короноістеріі. Під час другого локдауну за туалетним папером вже ніхто не бігав, продукти купувалися у звичайному режимі.
– Англійська мова у підручнику Аракіна і в Лондоні – це дві великі різниці?
– Ні в якому разі. Все залежить від того, з ким в даний момент ведеш бесіду. Якщо розмовляєш з представником східного Лондона, що говорить на кокні, або з гостем з сонячної Шотландії, то доведеться напружити слух і користуватися скоріше інтуїцією, ніж знаннями, накопиченими за 5 років в інституті. Якщо діалог ведеться з людиною класичної формації, яких чимало, то тут Аракін якраз дуже допоможе.
– Довелось побачити королеву Великобританії?
– Ні, не доводилося. Такі можливості регулярно з’являються, але необхідності для себе в цьому поки не знаходжу.
– Розкажи про своє хобі та членів твоєї родини. Чи є час на улюблені заняття? Де відпочиваєте? Гайд Парк?
– Хобі у нас самі банальні: ми з дружиною любимо читати. До цього ж і дітей намагаємося долучити, так як твердо віримо, що начитаність – це запорука освіченості. Крім цього, Лючія прекрасний кулінар, любить готувати і проводить на кухні багато часу. Петро активно пізнає світ. Його день не обходиться без десятка виробів і різного роду експериментів. Поліна – підліток. У неї з хобі поки пауза. Зате «налягла» на навчання.
Що стосується парків – так, намагаємося гуляти в парках. Тут вони чудові. До речі, сьогодні (25.12.2020) були в Рідженсі парку, іноді їздимо в Річмонд–парк за оленями побігати. Гайд-парк, звичайно, це класика жанру. Його люблять усі. Розташований він у центрі міста, і дістатися до нього не складає ніяких труднощів.
– Що ви побажали б рідному вузу та сучасним студентам?
– Перш за все, рідному вишу і викладачам низький уклін і подяка за подаровані кращі роки молодості; за можливості, які наш ЗВО дарує студентам ще до випуску; за те, що стає надійним трампліном у життя для всіх випускників. Бажаємо рідному ЗВО зберігати свою індивідуальність і неповторність, продовжувати щороку дарувати країні і світу прекрасних фахівців і просто хороших людей.
Сучасним студентам хочеться побажати не банальних речей у вигляді успіхів в навчанні, а потім в кар’єрі, і навіть, не матеріальних благ. Хочеться побажати нашим студентам вчасно знайти правильні моральні і справжні духовні орієнтири, які і визначатимуть їх успішність на всіх напрямках.
Щиро бажаємо вам в цьому успіху.
З Богом.
