Сьогоднішнє наше інтерв’ю – з випускником ІДПІ 1989 року Ігорем Бабкіним.
– Ігор, ти вже багато років живеш в Єрусалимі. Я була в Єрусалимі, важко переоцінити культурну та історичну значущість цього міста. Ти пам’ятаєш свої перші враження? Чи не стирається гострота сприйняття і незвичність міста після багатьох років проживання в ньому? Ти ходиш по вулицях міста сьогодні – серце вже не тьохкає?) Чому ти називаєш Єрусалим «містом над небом блакитним»?
Прекрасне питання. Я б сказав точне попадання. Вже 17 років я живу в Єрусалимі і не перестаю дивуватися і захоплюватися цим дуже незвичайним містом. І щодня, коли проходжу пішки по центру міста, сам собі заздрю, пам’ятаючи про те, що мільйони людей, представники різних релігій, мріють побувати в місті “над небом блакитним”. Все просто, Єрусалим знаходиться на висоті 800 метрів над рівнем моря. Так що небо десь внизу під нами. А ось перші враження були самі різні. Дуже шокували крикливі люди, особливо діти. Інша культура, мова. Як кажуть, «схід – справа тонка».
– Ми вчилися з тобою на факультеті іноземних мов в один час. Тоді мало було можливостей слухати носіїв мови. Звичайно, ми сиділи в лінгафонному кабінеті, але не було відео. Нам один раз показали фільм з промовою королеви Великобританії на відкритті Британського Парламенту – і все. Ти починав учити іврит вже в інших умовах. Наскільки легше (чи, може, не легше) було опановувати нову мову?
Це дуже цікаво. Можу прочитати лекцію на цю тему. Ізраїль – країна іммігрантів або репатріантів, як заведено називати тут. Приїжджають люди з усього світу, різних професій, різного віку, але в усіх одне завдання – вивчити іврит. Мені пощастило. По-перше, спасибі нашому факультету, який дав безцінний досвід у вивченні мов. А по-друге, я в перший рік проживання в Ізраїлі зустрів жінку – автора власної методики і курсу по вивченню івриту для російськомовних репатріантів. Вона пояснила помилку, яку роблять багато людей. Не можна ставитися до івриту як до чергової іноземної мови. Оскільки ми тут живемо, іврит – це наша друга рідна мова. Головне – зануритися в мовне середовище. Роки через три я відчув себе відносно комфортно в плані розмовної мови. Продовжую вчитися і зараз. Читання мені дається особливо важко…
– Чи багато людей в Ізраїлі говорять англійською? Які ще мови можна почути на вулицях?
Відсоток ізраїльтян, що володіють англійською, дуже високий. Навіть ті, у яких немає атестата зрілості, можуть побіжно спілкуватися з носіями мови. В усіх ізраїльських кінотеатрах більшість фільмів йдуть англійською мовою. Тут не знають, що таке дубльований фільм. Можуть бути субтитри на івриті. Найчастіше можна почути арабську (друга державна мова), на другому місці – англійська, потім французька. Є міста, де більше чути російську мову. Приблизно 16% ізраїльтян в різному ступені володіють російською.
– Чим запам’яталися роки навчання в педінституті? Студентська дружба – вона ще жива? З ким підтримуєш зв’язок через стільки років? Кого з викладачів пам’ятаєш?
Без сумніву, це були найкращі роки. Згадую цей час з величезною теплотою і смутком … Кілька разів приїжджав на зустрічі випускників. Пам’ятаю багатьох викладачів. Дармограй Поль Максимович, Єндальцев Василь Семенович, Житомирський Леонід Олександрович, Романюк Олена Миколаївна, Скрябіна Емма Петрівна, Полякова Лідія Павлівна, Байрамов Віктор В’ячеславович і багато інших. На жаль деякі викладачі вже не з нами. Ну й звичайно, студентська дружба! Що може бути міцнішим? З багатьма підтримую зв’язок. Ми не втрачаємо один одного. Можу назвати Сергія Ліпкіна, Олю і Сашу Чеботаренко, Олену і Сашу Богат, Наташу і Олега Шабаркіних, Галю і Сашу Береза, Тараса Михайленко, Жанну Голобородько.
– Ти працював вчителем англійської мови, вихователем в інтернаті, начальником відділу у банку. З чим зараз пов’язана твоя робота в Ізраїлі?
При муніципалітеті Єрусалиму є організація по роботі з підлітками з групи ризику. Я працюю в підрозділі, який допомагає підліткам з сімей російськомовних ізраїльтян. Намагаємося розв’язувати різні проблеми (школа, батьки, армія). Наш вік – від 14 до 21. Але бувають винятки. За освітою в нашому колективі є і педагоги, і соціальні працівники.
– З гітарою ти не розлучаєшся. На Youtube є багато твоїх музичних роликів.
Без гітари ніяк. Вона допомагає і в роботі, і на зустрічах з друзями. У моєму випадку гітара – не лише музичний, але й терапевтичний інструмент.
– Ти працюєш з молоддю. Чим захоплюється сучасна молодь? Як молоді люди проводять вільний час? Читала, що популярні такі сучасні види розваг як каякінг, рафтинг, сендбординг … Чи так це?
Дуже складне питання. Молодь дуже різна. І релігійна, і світська, і забезпечена, і на краю бідності… По роботі мені частіше доводиться спілкуватися з хлопцями, далекими від рафтингу та каякінгу. Бродяжництво, наркотики, алкоголь, на жаль, ближче цій категорії підлітків.
– Махане Рама Яхад – це дитячий єврейський табір, в якому ти працював. Розкажи декілька слів про свою роботу.
Не можу назвати це роботою. Це цілий світ. Світ відкриттів, дружби, творчості. Вже п’ятнадцять років я беру участь в цьому чудовому проєкті. Табори проходять в Україні, останніми роками в Закарпатті. Діти приїжджають з усієї України з єврейських шкіл і єврейських громад. Табір – це завжди дуже яскрава подія і для дітей, і для вожатих.
– Декілька особистих питань. Яку музику ти любиш слухати? Яке твоє улюблене місто? Що читаєш у вільний час?
У мене два улюблені міста – Одеса і Єрусалим. Вони дуже різні, але мені в них дихається легко. Музика залежить від настрою. Люблю рок, бардів. На книги майже немає часу. З останніх – Достоєвський, Булгаков, книги про єврейські традиції.
– Нашій alma mater цього року виповнюється 80 років. Твої побажання в ювілейний рік?
Колись це був інститут, тепер університет. Але цінність не в назві, а в тій дивовижній атмосфері, яку створюють викладачі й студенти. Вітаю викладацький склад, студентів та випускників з ювілеєм! Я пишаюся, що вчився в нашому чудовому ІДПІ!
Шиляєва Т.В.
