Він був водолазом, фотографом, кухарем, навіть комірником круїзного лайнера на Гаваях, але покликання і вроджений викладацький талант привели його до шкільного класу. Тепер він щедро ділиться своїм досвідом з учнями і прищеплює їм любов до англійської мови.
Сьогодні наше інтерв’ю з Бойченко Володимиром Миколайовичем, випускником факультету іноземних мов, автором своєї методики викладання іноземних мов, відмінником освіти України.
– Пане Володимире, перше питання до тебе – як до нашого випускника. Чим запам’яталися студентські роки? Кому з викладачів ти вдячний за науку і знання?
– Студентські роки я згадую з теплом, Вони запам’яталися мені тим, як ми проводили вільний час: заняттями спорту, КВН-ом, будзагоном. Виявляється, багато хто з друзів після інституту залишилися працювати за професією вчителя. Мені це дуже приємно. Наприклад, Олександр Мінженер – директор школи, ми з ним нещодавно тепло спілкувалися. Всім викладачам я дякую за науку і знання, а найбільше мені запам’яталися: Отто Едуардович Нідерквель і Тетяна Миколаївна Романовська. Я часто бував у них дома, ми були справжніми друзями.
– Сьогодні ти – сам уже досвідчений педагог, автор унікальної методики викладання мов. Розкажи, в чому її унікальність? Як вона допомагає тобі в роботі? Вона зародилася як результат багатьох років роботи або думка про цей метод прийшла раптово в момент натхнення?
– Про цю систему я мріяв більшу частину свого життя, починаючи зі студентської лави. Ще в Ізмаїлі, коли я вчив моряків, я зрозумів, що традиційний підхід – не моє. Тоді я працював, не встаючи з-за столу, часом по 12 годин на день, з півгодинною перервою на обід. У певному сенсі це була добровільна каторга. Я почав виходити за рамки звичайного викладацького процесу і ламати всі «підвалини», намацувати свій стиль. Так у мене з’явилися мої таблиці, я став додавати жести і образність до кожного слова. Шукав асоціації і готував кожного індивідуально, будь то матрос-новачок, досвідчений механік або капітан, який знає дві-три мови.
– Ти пишеш на своєму сайті, що ця методика допомагає швидко засвоїти іноземну мову. Наскільки швидко? Сьогодні всі хочуть вивчити англійську, наприклад, за кілька місяців. Чи реально це?
– Реально, якщо багато працювати. Потрібно кожен день і багато, але все починається з принципу розуміння іноземної мови. Якщо людина не розуміє, про що йому говорять, процес ускладнюється в рази. Потрібно «виготовляти інструмент» під кожного учня. Жоден мій «ключ» не схожий на інший. Наприклад, в Ізмаїлі моряки, які приходили на 4 місяці з рейсу, готувалися у мене до іспиту в Голландії. Вчив я їх в середньому 2 місяці, це 25 уроків, і цього вистачало, щоб успішно все здати. Або за 3 місяці занять діти здавали успішно вступний іспит до вузу. Ми займалися 3 рази на тиждень по півтори години, і це при тому, що діти були дуже «слабкі».
– Ти викладав в різних країнах. В яких країнах і чим робота там відрізнялася від роботи в Україні?
– Я викладав нашим громадянам німецьку та англійську мови, які працювали в Німеччині і США. Робота відрізнялася тим, що німці і американці охоче допомагали нашим, хто намагався говорити. Звичайно, більше йшли на контакт американці. Потім мої учні питали мене про те, чому американці роблять стільки помилок у мовленні. Я багато разів повторював, що навколишнє середовище, на жаль, не дає грамотного говоріння. І коли багато хто думає, що я ось поїду туди і вивчу швидко мову на місці, не спокушайтеся. Адже носій може говорити швидко і неграмотно, з дефектом мови, у тому числі і з вродженим. Це все потрібно враховувати. І плюс до всього такі ситуації призводять до підвищеної нервозності, невпевненості і страху говоріння, який тільки посилюється за кордоном. Ось і думайте самі.
– Як ти ставишся до дистанційної освіти?
– Я вважаю, що навчання має бути комбінованим. Я працюю онлайн та офлайн, а з деякими учнями роблю мікс: будинок-кафе-парк-аудиторія. Все залежить від запиту. Що стосується ситуації зі школами, то я вважаю, що якщо всі школи перейдуть на дистанційне навчання, то ми тільки втратимо в якості знань, в психологічно-емоційному фоні учня і багато в чому іншому. Про це можна ще довго говорити.
– У нас в університеті немає заочного відділення на факультеті іноземних мов. Як ти вважаєш, чи можна вивчати мови заочно?
– Так, можна вчитися і заочно. Головне – бажання і працездатність учня. А перевірок знань може бути багато, це і онлайн з учителем, і спілкування з носієм в чаті, і онлайн-тести, багато дуже крутих додатків, що допомагають вирішити будь-яке завдання. Я вже мовчу про підручники з відповідями і довідниками. Мова кругом, навіть у фільмах і піснях, можна «купатися» в ній і отримувати від цього задоволення. До речі, сьогодні навіть спостерігається тенденція переходу англійських слів в рідну мову. Наприклад, мій учень нещодавно сказав слово «трушність». Як ви думаєте, про що це? Від слова «truth» (правда) і означає «правдивість». Як вам? (сміється). Я був в шоці від цього слова, ось вам і сучасне інтегрування мови (транслітерація, запозичення).
– Яка роль музики у вивченні іноземних мов?
– Величезна, особливо, коли в учня немає слуху, а ти повинен до кінця вислухати всі пісні, не сміючись, і ще й похвалити його за це (сміється). Безперечно, музика – дуже сильний інструмент, який автоматично включає граматичні форми, лексичні конструкції, дає образ і при цьому ще й покращує настрій. Пісні можна співати всюди, навіть під душем вранці. Жоден навчальний текст ми не зможемо з задоволенням повторити стільки разів, скільки вподобану пісню улюбленого виконавця. Я сам дуже люблю співати пісні, часто складаю їх прямо на уроці. Потім ми разом співаємо їх під гітару. Співаємо, вчимося, регочемо, записуємо їх паралельно на телефон і знімаємо відео. Ці відео люди зберігають роками, і пишуть мені через довгий час: «А пам’ятаєте?» (сміється). Я сам з вдячністю часто згадую гітариста, який служив зі мною на флоті, він навчив мене грати на гітарі. Ніколи б не подумав, що я цим буду ще і заробляти! А сам я обожнюю Pink Floyd і Алана Парсона. Я знаю багато пісень і даю вчити учням напам’ять.
– Ти і твої учні проводять екскурсії англійською мовою по Києву. Розкажи про тих, для кого ви організовуєте екскурсії. Що в першу чергу хочуть подивитися наші гості в столиці України?
– Дуже класне питання. Виявилося, що навіть багато киян не знають свого власного міста. Наприклад, я бачив дівчинку, яка жодного разу не була в Лаврі, хоча проїжджала поруч практично щотижня. Ці екскурсії раніше були для моїх учнів з гімназії, а сьогодні для іноземних туристів і всіх бажаючих. Учням подобається дізнаватися, чому і на честь кого названа та чи інша вулиця, бачити і пізнавати різні стилі архітектури. Мої улюблені місця: Андріївський узвіз, Лавра і монастирі, парки в різних районах, Київський національний музей російського мистецтва і Парк-музей «Київ в мініатюрі» на території Гідропарку.
– Наскільки складно готувати людей до складання міжнародних іспитів типу TOEFL та IELTS?
– Це не складно, якщо ти знаєш як. Все залежить від того, як учень працює, адже іноземний іспит – це погляд під іншим кутом. Всі питання іноземних іспитів абсолютно не схожі на наші. У них інша логіка, інша мета й інше призначення. До цього потрібно бути готовим (задумався). Наприклад, я згадав, як після виконання завдання, один з моїх учнів сказав мені: «Дивно, з чотирьох відповідей три підходять». Я подивився і дійсно помітив, що всі вони практично схожі, змінювався лише порядок слів! Цією схожості дуже багато в таких іспитах, тут потрібна підвищена уважність, концентрація і готовність швидко побачити помилку або підступ. Це робиться спеціально. TOEFL і IELTS – різні іспити, які відрізняються підходами до оцінювання. Мої учні після міжнародних іспитів по всьому світу – це мої діамантові зірки на моєму кітелі (посміхається). Вони – і в Німеччині, і в Новій Зеландії, і в Італії, і в Австралії, і в Канаді, та в принципі, всюди (сміється). Згадалася мені моя найбільша «зірка» – Женя – після оксфордського тесту поступив до приватного престижного канадського коледжу. Це був перший українець за 70 років існування коледжу. На очах у Жені підняли вперше український прапор на флагштоку з десятками інших прапорів світу. З ним і з багатьма моїми учнями ми до сих пір друзі, коли вони приїжджають в Україну, ми бачимося. Я безмежно щасливий. Женя – яскравий приклад того, чого може домогтися учень своєю старанною працею. Старайся, вивчай досконально мову, шліфуй майстерно – і будь-який міжнародний іспит при бажанні буде неодмінно складено, а це – «платформа», від якої легко відштовхнутися в якісно нове життя.
– З якою категорією учнів ти більше любиш працювати? Діти? Підлітки? Дорослі?
– Не можу відповісти однозначно. Часом учень третього класу ставить запитання, яке застає тебе зненацька. Доводиться викручуватися (сміється). Адже кожне нове покоління звертає увагу на нові речі, діти думають неординарно, неоднотипно і, часом, у зворотний бік, порушуючи логіку дорослої людини. Тут реальний драйв. Є викладачі, які ніколи не зможуть вчити дітей, бо діти – це складно. Тримати їх увагу – непросте завдання, адже багато викладачів не мають своїх дітей. У мене три дочки, і до кожної у мене свій підхід, вони у мене дуже різні. Дорослі часом набагато простіше, ніж діти. Я викладав і на курсах, і в офісах, і в компаніях, і в гімназії, і в університеті. Там я навчав людей різного рівня і різних професій: менеджерів, керівників, працівників банків, стоматологів, викладачів, моряків. Я працюю з усіма, і шукаю свій підхід для кожного, незалежно від кількості прожитих років.
– Чи підтримуєшь ти зв’язок зі своїми колишніми учнями?
– Частково я відповів вище. Але, якщо детальніше, то я дружу практично з усіма своїми учнями в соціальних мережах. Вони постійно лайкають мої Сторіс і публікації в Instagram і FB. Так приємно, коли пости коментують, а значить, пам’ятають і цінують. Мій перший сайт-візитку колись робив колишній учень, якого можна подивитися і зараз https://vladnik.at.ua/. Причому безкоштовно і за своєю ініціативою. Другий мій сайт https://englishprosto.com.ua/ зробив мій друг-програміст, якого я потім вчив. До речі, Женя, про якого я говорив вище, після Канади вступив до академії в Арабських Еміратах. Там же зробив мені чудовий подарунок на мій день народження для мого нового проєкту, ось посилання: https://www.youtube.com/watch?v=pvWhK2yzOSc&t=90s . Я був у шоці … навіть розплакався (сміється). Значить, я все роблю не даремно!
– Які предмети ти включив би до програми підготовки вчителів іноземних мов, якби був, скажімо, міністром освіти і науки?
– Я б включив: уроки дикції, риторики, музичного інструменту, вид спорту, розмовну латинь (не як зараз – на рівні приказок і заучування текстів). Окремо необхідно вивчати поглиблену психологію і педагогіку, враховуючи всі сучасні тенденції та складнощі учнів. Обов’язково включити роботу з фобіями, соціопатами й аутистами, яких зараз стає все більше і більше.
– Що б ти хотів побажати рідному вузу?
– Побажаю уважного і неформального ставлення до абітурієнтів. Рекомендую включити співбесіду при вступі до вузу. Прислухатися до сучасних тенденцій і ставати адаптивними в цьому світі. Після першого курсу я кидав інститут і не думав, що колись буду викладати. А сталося все по-іншому. Людина мислить, а Бог радить. Адже абітурієнта можна порівняти з квіткою, яка дуже красива, але ще в бутоні. Їй потрібно створити умови, щоб вона могла розкритися, показати світу всю свою красу (талант), а не зірвати її з грядки. Я бажаю рідному вузу побільше прекрасних квітучих клумб, адже наш південний клімат цьому дуже сприяє. У нас дуже багато талановитих дітей.
Дякую за розмову і спасибі всім, хто повірив в мене!
Шиляєва Т.В.,
викладач кафедри англійської філології
